СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЦЕРКОВНО-ПАРАФІЯЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА НА ВОЛИНІ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті проаналізовано процес становлення та розвитку церковно-парафіяльного шкільництва на Волині у ХІХ – на початку ХХ століття. Доведено, що дві третини дітей православного віросповідання у селах та містечках Волині залишалися поза духовною освітою нижчого – церковно-приходського рівня. Обґрунтовано чільне місце законовчителів в освітньому процесі церковно-приходських шкіл та їх функціональні зв’язки з місцевими священиками. Водночас історичні документи засвідчили плинність вчительських кадрів у церковно-приходських школах та низький професійний рівень значної частки педагогів. Сформульовано висновок про вимогу вірнопідданості, благонадійності та релігійності щодо законовчителів з боку російської церкви та імперської влади.

Встановлено, що для організації та контролю за діяльністю церковно-приходських шкіл створювалися єпархіальні училищні ради, які, в свою чергу, керували відповідними повітовими радами, до відання яких належала організація церковно-приходських шкіл відповідного православного приходу. Відзначено, що для забезпечення навчального процесу в церковно-парафіяльних школах для них добиралися книги російською чи церковнословʼянською мовою; історичні документи засвідчили, що діти важко сприймали як навчальну, так і художню літературу російською мовою, не розуміли змісту книг церковнослов’янською мовою, тому особливих успіхів не досягали. Водночас завдання долучення до православної релігії й російської імперської культури ці книги певною мірою виконували.

Обґрунтовано думку, що основою виховної діяльності у церковно-парафіяльних школах Волині були молитва, відвідання учнями церковних шкіл в приході та участь у традиційних церковних требах (сповіді, причастя). Описано основні методи виховання (заохочення і покарання) – похвала, нагородження книгами, а також зауваження, настанова, присоромлення, стояння в класі під час уроку на ногах, заборона брати участь в дитячих іграх під час перерв, затримання в класі після уроків більш як на годину та ін.