ПРОБЛЕМАТИКА ЕМОЦІЙНО-ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Анотація

роблематика емоційного і професійного вигорання тісно пов’язані з формуванням освітнього простіру закладу, зокрема фасилітативно-професійного простору вищої освіти. В першу чергу проблематика професійного вигорання тісно пов’язана з емоційним вигоранням фахівця. Вигорання – дезадаптаційний феномен, який проявляється на усіх рівнях функціонування особистості. Але це є динамічний стан, психічне утворення, що проявляється у єдності та взаємозв’язку емоційних, когнітивних та поведінкових елементів, кількісний та якісний склад яких визначається професійною діяльністю. Професійне вигорання має негативний вплив на усі підструктури особистості фахівця. Тому важливо окреслити проблематику професійного вигорання в освітньому просторі і обґрунтувати принципи протидії професійному вигоранню в освітньому просторі закладів вищої освіти..

Емоційне вигорання тісно пов’язане з професійним вигораннямю Формування у науково-педагогічних працівників адаптативних ресурсів протидії професійно-емоційному вигоранню, зокрема емоційної стійкості є важливою психолого-педагогічною якістю представника будь-якої професії типу «людина-людина», зокрема і викладача закладу вищої освіти. Цей якісний феномен дозволяє зберегти і зміцнити психічне. Емоційне, фізичне здоров'я людини, яка є необхідною умовою формування гармонійно розвиненої особистості.

Важливою властивістю, що характеризує протидію професійно-емоційному вигоранню є здатність до саморегуляції емоційних станів.

Емоційна саморегуляція перш за все ґрунтується на здатності особистості керувати емоційними станами, на активному включенні розумових процесів в аналіз емоціогенних ситуацій. Необхідність саморегуляції виникає, коли науково-педагогічний працівник стикається з новою, незвичною, для нього ситуацією, яка не має однозначного рішення або передбачає кілька альтернативних варіантів. Він перебуває в стані підвищеного емоційного та фізичного напруження, що сприяє виникненню імпульсивних дій. Оволодівши описаними індивідуальними методами емоційної саморегуляції, які пройшли тривалий період апробації, науково-педагогічний працівник може більш ефективно, раціонально оволодіти емоційною саморегуляцією, розподіляти свою фізичну працездатність протягом робочого часу, адекватно керувати емоційним настроєм у відповідності з ситуацією, що формується як суб’єктивний чинник.